У житті немає жодної ролі, яка була б важливішою за роль материнства! Кажуть, що ця фраза, яка стала крилатою, належить священнослужителю зі США М. Расселу Балларду. Вона настільки влучна, що звучить різними мовами на різних континентах і цілить прямо у серце! Бо, незалежно від того, якої ти національності і якого віросповідання, роль материнства у житті – надважлива. І ті, кому вдалося відчути і зрозуміти це серцем, – щасливі люди, як ось 36-літня Юлія Корнієнко із села Понори.
«У нашій родині все є для щастя, – говорить молода жінка, мама трьох дітей, – якби тільки не війна. Бо що б не робив, чим би не були зайняті руки і мізки – думки, переживання, страх і невпевненість нікуди від тебе не діваються… Бо найбільше за все хочеться, щоб діти росли в нашій мирній, заможній Україні…»
Юля – із тих жінок, які ніколи не нарікають на складнощі. Працює дояркою у місцевому ТОВ «Понори» і своєю роботою задоволена. Перш за все тому, що ця робота належно оплачується, отож є можливість заробляти, живучи вдома, а не їхати кудись.
– Як для мене, то це взагалі недопустимо, коли мама їде на заробітки і залишає вдома малолітніх дітей на чоловіка, бабусю. Діти швидко виростають, і коли ще й без маминої участі, то це трагедія… Бо ніякі гроші не замінять щоденної уваги, щоденного спілкування. Дуже добре, що у наших Понорах є сільгосппідприємство. Найголовніша перевага цієї роботи – що ти живеш вдома! Для мене сім’я – це суть мого життя…
Зі своїм чоловіком Василем, хлопцем із сусіднього Мигурового, вони одружилися зовсім молодими. Юлії ледь виповнилося 17 років, а Васі вже було 22. Якось не дотримувалися сучасних традицій – жити разом роками, щоб колись… одружитися чи ні. Кажуть, що ніколи про таке рішення не шкодували. Юля у своїх батьків була четвертою дитиною у сім’ї, а після неї – іще двоє молодших.
Часто буває, що діти, які виростають у багатодітних сім’ях, вже у власних мають одну дитину, максимум – двоє. Як говорить Юля, у їхній родині дуже люблять дітей, і велика родина в дитинстві не набридла, а навпаки зіграла позитивну роль щодо переваги великої сім’ї. Та тоді, коли одружилися, ще думали пожити, так би мовити, для себе. Орендували квартиру у райцентрі. Василь отримав спеціальність кухаря, але ніколи не горів бажанням готувати. От із технікою він – на ти! Тому почав працювати у ТОВ «Понори» на тракторі. Юля теж закінчила Дігтярівський ліцей. Працювала кухарем у їдальні господарства. Чудова і, можна сказати, ще неочікувана новина, що у них буде первісток, не змусила розгубитися. Особливо не переймалися, хто буде, найголовніше – це їхня дитина, а що таки очікувана, зрозуміли тоді, коли Максим народився. Бо із його народженням у молодого подружжя і пріоритети змінилися. Господарство забезпечило їх житлом, і вони взялися цілком по-дорослому господарювати.
А коли Максиму виповнилося 4 роки, у нього з’явилася сестричка Даринка, про яку вже мріяли батьки. Адже у тата був надійний помічник, який коли ще ледь навчився ходити, а вже на колінах у нього сидячи, кермо у тракторі крутив. Юлі ж дуже хотілося донечку. І, як і загадали, народили її. Та непросто довелося молодій жінці виношувати та народжувати діток. Обидва рази довелося робити кесарів розтин. Отож лікарі не радили більше народжувати. Та коли Даринка вже пішла до школи, її мама не раз задумувалася про те, що діти виростуть швидко, розійдуться, а їм із чоловіком буде так сумно…
– Кажуть, що у жінок таке буває, – усміхається Юля, – дуже хочеться народити – і все! Ти просто омріюєш цю дитину! Так з’явилася на світ наша Софійка, Сонечка… Так, це була ще одна операція. Але, мабуть, Господь так створив жінку, що вона швидко забуває про пережите нею, бо радість материнства затьмарює біль!
Ця маленька дівчинка, яка восени вже збирається до школи, і справді схожа на сонечко – золотоволоса, голубоока і така мила, всією родиною любима. Глядить її переважно тато, з яким у них із донечкою взаємна особлива любов, а коли тато зайнятий – бо він має власне фермерське господарство з обробітку землі, – то допомагають бабусі. Коли повертається із школи Даринка, вона дев’ятикласниця, то вже вдвох із Сонечкою допомагають мамі готувати, прибирати. А 18-річний Максим, який навчається у Роменській філії Сумського НАУ, – у батька надійний помічник. Уже має водійське посвідчення і нарівні з ним працює на землі.
Мало кого з молодих людей зараз захоплює життя у селі. Власне господарство – це робота, яка не знає вихідних. Подружжя Корнієнків утримувало дома аж 4 корови, а крім них іще всяку птицю, поросят. Важко уявити, як можна з усім справлятися, коли працюєш на фермі. Перший раз працювати дояркою Юля перейшла із їдальні, коли підросла Даринка. Ця робота не була для неї новою і дуже подобалася, бо мамі на фермі допомагала, тварин дуже любить.
Три роки до народження Софійки працювала дояркою. А коли найменшій донечці виповнилося 2 роки, пішла працювати завідувачкою сільського будинку культури. І тут виходило! Юля відкрила у собі талант і самій виступати на сільській сцені, і людей організувати… Каже, що директор ТОВ «Понори» В. Л. Сиса був дуже здивований, що проситься вона дояркою. Зрозуміло, що на фермі заробіток хороший, але ж спробуй щодня о 4-й ранку прокидатися, щоб через півгодини вже бути на роботі. І так, з двома перервами, вдома аж о 21 вечора, а як корови розтелюються, то майже до півночі. Вихідні стабільно – через 4 робочі дні. З таким розкладом роботи вдома корів уже не тримають, тільки свиней, бо справді, вигідніше отримувати хорошу зарплату.
– Мій колектив – це моя друга родина! Тут відчуваєш себе Людиною. І, чесно кажучи, саме ця робота мені до душі! – говорить Юля.
Вона любить пекти пироги і різні смаколики з тіста, бо всі у сім’ї їх обожнюють. Усі люблять квіти, біля яких господині мама з донечками. А ще знаходить вона час і щось вив’язати, бо дуже це любить. На сон залишається години 4, або і того менше. Та говорить, що звикла, і навіть у вихідний не може довше спати. А найзатишніше на душі їй тоді, коли всі дома…
Олександра Гостра
